27.09.2017

СЕРГІЙ ТАРУТА: ЯКБИ НЕ ВТРИМАЛИ МАРІУПОЛЬ – ВІДБУВСЯ БИ ПРОЕКТ «НОВОРОСІЯ»

В інтерв’ю сайту «24» народний депутат, екс-губернатор Донецької області Сергій Тарута розповів про те, коли для Донбасу почалася точка неповернення, хто найбільше заробляє на війні і чому він не любить, коли його називають олігархом.

-Ви були заступником голови тимчасової спеціальної комісії ВР з питань майбутнього. Ви, як фахівець з майбутнього, в майбутнє України вірите?

– Не просто вірю, а будую його. В рамках Доктрини, яку ми в травні презентували. Це наше уявлення про те, якою ми хочемо бачити країну. Якраз навколо розуміння майбутнього України і потрібно консолідувати всі зусилля для розвитку. Це те, чим я зараз займаюся. Без цього мені депутатом зовсім нецікаво бути.

– Чому не цікаво?

-Бо надто дрібно. Бути депутатом означає, що ти маєш тільки один голос з 426. Твій голос нічого не вирішує.

– Ким тоді Вам цікаво бути?

– Мною рухають амбіції дуже великих змін. Зараз країна знаходиться в стані важкої хронічної хвороби. Ті діагнози, які їй ставлять, не відображають суті самої хвороби, ми просто боремося з наслідками. Корупція – це висока температура в хворому організмі. Але головна проблема – не в ній. У нашій країні одночасно уражені багато життєво важливих «органів», тому у нас дуже висока температура. От саме свою стратегічну роль я бачу в консолідації здорової частини суспільства і бізнесу. Тих, хто розуміє, що їх успіх – в капіталізації країни і її високому рейтингу. Політиків, які хочуть змінити країну, в парламенті сьогодні 30-35, але, дякувати Богу, вони є.

– А решта?

– Решта прийшли заробляти. Дуже цинічний підхід: йдуть в депутати, щоб забезпечити своє життя, а не життя країни. Збагачуватися приходять 98% чиновників. Не змінювати країну, не служити народу, місту, району. При цьому такі політики, обманюючи людей, самі вірять в те, що говорять. Що вони найкращі, інші на цьому місці були б куди гірше, більше крали б. Коли політик починає обманювати сам себе – це трансформація особистості.

– Навіщо тоді Ви пішли в парламент? Там же заробітки не того масштабу, до якого Ви звикли…

– Так я не заробляти йшов. Хотілося якось вплинути на зміну існуючого тренду.

– Ви не любите, коли Вас називають олігархом?

– Не люблю.

– Чому?

– Ніколи не був олігархом. Просто у нас кожну багату людину одразу зараховують до олігархів. Багатство – це ж умовна категорія. У 2005-2006 роках трикімнатна квартира в Києві коштувала 500 тисяч. Зараз вона коштує 100 тисяч, припустимо. Так що, все відносно.

Поки ти не продав активи – у тебе цих грошей немає. Капіталізація, так, була велика. Оцінка компанії була дуже серйозна. Але філософія була інша, нематеріальна. Коли у тебе є стратегія розвитку, не думаєш про поточні витрати, думаєш про майбутнє, про те, як більше прибутку показати, щоб можна було більше коштів залучити на розвиток.

– Що зараз відбувається з Вашим майном, яке залишилося на окупованих територіях?

– Офіс Індустріального Союзу Донбасу в Донецьку захопили бойовики. Спочатку – раз, потім – другий. Зараз ось – його спалили. Будинок – захопили, що з ним – не знаю. Що стосується заводів – вони зупинені, захоплені. У Криму все майно націоналізували.

– Правда, що з окупованих територій заводи вивозять по частинах?

– Всі невеликі підприємства грабують і ріжуть на металобрухт. Це бізнес бойовиків.

– Хто зараз заробляє на видобутку вугілля на Донбасі?

– Бойовики заробляють. Причому дуже великі гроші. На всіх захоплених шахтах є колосальні залишки вугілля. Українська влада заробляє. Ті, хто раніше займався чорним бізнесом, «переведенням у готівку» ПДВ – вони сьогодні інтегровані в роботу з командою президента.

– На час Вашого губернаторства припав один з найважчих ударів по Донбасу за весь час бойових дій…

– У чому була величезна трагедія і стратегічна помилка керівництва країни? Ніхто не розумів варіантів розвитку ситуації. Боялися спровокувати Росію на відкриту агресію. На Заході ж теж нам шепотіли, дзвонили і просили: «Тільки не починайте нічого в Криму, не давайте команду відкривати вогонь, не провокуйте». Цей страх сковував волю, рішучість, заважав правильній оцінці ситуації і виробленню правильної стратегії. Вся допомога військовим, батальйонам, знаходження всіх перекинутих туди силових підрозділів – не фінансувалися. Забезпечення потрібно було організовувати з власної кишені. Оборонні споруди – теж. Тобто, у нас починалася війна, а ми жили за законами мирного часу.

Замість того, щоб зрозуміти: є проблема, є зло, є учасники, навколо яких консолідуються всі ці елементи, – вирішили зайняти очікувальну позицію. Насправді, «прибравши» тоді 5-6 лідерів сепаратистських рухів, ми б відразу послабили градус. Потрібно було задіяти спецсили тоді, але це суперечило Конституції.

– В який момент в події на Донбасі настала «точка неповернення»?

– Думаю, десь на початку червня. Не було розуміння суті того, що відбувається, контексту, реальної ситуації. Недооцінка дій Росії, того озброєння, інженерних сил, які були кинуті проти нас з боку РФ. Все це призвело до того, що Президент давав вказівки, які призвели до колосальних жертв. До кінця травня ми ще могли ситуацію переламати.

Маріуполь нам вдалося відстояти. Ми довели, що у нас досить серйозні можливості стосовно контрдій. В рамках тієї фази АТО, можливо, не всі дії відповідали законам мирного часу, але вони були абсолютно правильними та адекватними загрозі.

– Скільки особисто Ви вклали в оборону Донбасу?

– Життя і душу. Насправді, всі захоплені і заарештовані активи – це ціна того, що я став губернатором. Я б це все зберіг, якби, з одного боку, не погоджувався на посаду, а з іншого – якби не виявляв жорстку антиросійську позицію.

– Чи не шкодуєте?

– Ну, коли зараз все це оцінюєш – розумієш: якби не втримали Маріуполь – проект «Новоросія» таки відбувся б.

Функції губернатора того часу були абсолютно мирні – економічні, соціальні і більше нічого. Але по Маріуполю мені за замовчуванням дали можливість координувати всі дії. Там ми ні на кого не розраховували. Маріуполь був у критичному стані, але ми змогли його втримати. Ми показали, що консолідуючи громадянський рух, формуючи правильні підрозділи, роблячи інженерні споруди, думаючи, як забезпечити високий рівень взаємодії силових підрозділів, це – можливо.

– Ідея введення миротворців на Донбас сприймається неоднозначно…

– Основна частина нашого суспільства, не довіряючи політикам, мислить емоційно. Емоційний хід мислення – це логіка «не здам жодного шматка своєї позиції». Ми обрали єдиний можливий шлях вирішення ситуації – мирний. Інструменти у цього шляху дуже обмежені. Вони не передбачають ні застосування зброї, ні залучення важкої техніки. Є тільки дипломатія, юридичні аргументи. Наші західні прихильники, які намагаються нам допомогти. Це все – головні інструменти для досягнення потрібних нам цілей.

Що у нас відбувається зараз? Коли був Іловайськ – ми підняли руки і підписали те, що було невигідно, тому що на нас натиснули. Була повна розгубленість, і Порошенко погодився з усіма умовами. Далі – він приїхав і почав обманювати суспільство і інтерпретувати все по-іншому, ніж говорив в Мінську. На сьогоднішній день ми повинні розуміти, що три роки війни – це забагато. Йде четвертий рік – і війна як і раніше приносить нашій країні набагато більше руйнувань, ніж збитків для Росії. Якщо не працює Мінський процес, а ми розуміємо, що він не працює – потрібно думати, що робити далі.

– Миротворці – це варіант поліпшення чи як?

– Ще взимку ініціював пропозицію, яку озвучив і західним партнерам на Мюнхенській конференції з безпеки. План «Три основи». Перше: забезпечити безпеку, щоб не вбивали ні мирне населення, ні військових. Друге: забезпечити легітимність, щоб органи місцевого самоврядування були легітимні і на підконтрольній і на непідконтрольній Україні території. Зрозуміло, що Плотницкий і Захарченко – бойовики, які захопили владу, грабують територію, руйнують і вбивають, – вони легітимними бути не можуть. Третє: забезпечити довіру. Тому що довіри немає ні з боку українського суспільства, ні з боку населення, яке опинилося в заручниках на окупованих територіях, ні з боку міжнародних організацій.

Всі ці перемир’я і припинення вогню – це абсолютно неефективно. Тому що багато людей заробляють на війні величезні гроші, частково – і з нашого боку. Але в основному – це лідери бойовиків, які і далі будуть нас провокувати, бо для них кожен день війни – це величезний заробіток. Вони не дивляться в майбутнє, вони розуміють, що лідери вони тимчасові, зараз побудуть – потім поїдуть, якщо залишаться живі. Вони готують собі тил. Про Донбас ніхто не думає. Тому вони будуть продовжувати провокації і звинувачувати у всьому нас. Іншого варіанту, який знизив би градус і зробив би ситуацію безпечнішою, крім миротворчих сил – ні. Причому це не повинен бути варіант охорони співробітників ОБСЄ. Це дурниця. Необхідно ввести миротворців на всій території конфлікту.

– Чому?

– Це дозволить чітко реагувати на будь-яке виявлене там озброєння і бойову техніку. Таким чином, Росія буде розуміти, що ситуація знаходиться під контролем, що миротворчі сили – не просто стримуючий фактор, а й рентген-сканування всієї території на наявність військової техніки. Якщо бойової техніки не буде – бойовики самі розбіжаться. У них там, всередині, один одного труять і вбивають, вони борються за фінансові потоки. Крім того, нам потрібна можливість управляти цими територіями. Для цього було б раціональніше ввести міжнародну перехідну адміністрацію. До неї буде більше довіри.

Зараз до цієї пропозиції, яку я озвучив ще 3-4 місяці тому, з’явилося більше уваги. Тоді відносно цих ідей була жорстка реакція з боку Росії. Зараз вони вже припускають, що це можливо. Це можливість продовжувати на них тиснути, щоб вийти на ту конфігурацію переговорів, яка буде влаштовувати Україну.

– Що змінилося за цей проміжок часу, що Росія почала змінювати позицію?

– Більш жорстка і активна позиція США. Є установка на «перезавантаження» відносин США і Росії. Без врегулювання ситуації на Донбасі – це неможливо. Єдина проблема – мінський майданчик, він не працює. Значить, потрібно його міняти і перенести процес постійної роботи з Білорусі. Тому я пропоную перенести переговорний процес до Відня.

– Пропонуєте кому?

– І західним партнерам, і всередині України. Мінський формат себе дискредитував. Очікувати, що там щось зміниться, не доводиться. Цей формат потрібно перезавантажити. Навіть психологічно. Тому потрібно перенести майданчик в інше місце. У цьому плані найбільш компромісний варіант – Відень.

– Чому?

– Польща має жорстку антиросійську політику, на це не піде Росія. А потрібно, щоб країну прийняли всі п’ять сторін: Франція, Німеччина, США, Росія і Україна. Відень повинен влаштувати всіх. Австрія – абсолютно нейтральна, на відміну від Білорусі. Новий майданчик – це нові очікування, а значить – більш інтенсивний переговорний процес, до якого також підключаються США. В рамках цього також необхідно переформатувати всі наші переговорні групи – економічну, політичну і гуманітарну.

– Змінити склад?

– Так. Зробити так, щоб там були не ті політики, які іноді приїжджають на Донбас і насилу відриваються від своєї основної роботи. Потрібно, щоб ці групи були постійно діючі і перебували в переговорному процесі весь час, поки не буде узгоджений компромісний варіант.

– Виходить, що миротворчі сили – той фактор, який дозволяє досягти якихось домовленостей в рамках тотальної недовіри між сторонами?

– Звичайно. І це відразу ж дає можливість впливу і реагування на провокації бойовиків, і на ту контрабанду, яка йде з України і теж їх підживлює.

– Ви вмієте визнавати помилки?

– Звичайно. Ти не можеш рухатися вперед, якщо не вчишся на своїх помилках.

– Ваша ключова помилка за часів губернаторства?

– У тому, що я повірив, що керівництво країни виконає свої зобов’язання.

– Якби не повірили – діяли б інакше?

– Тоді, напевно, і не погодився б на цю посаду. Була домовленість про те, що я повністю сформую свою команду. Я очікував від влади більше рішучості. З точки зору того, що ми зробили – є, що покласти в актив.

– Наприклад?

– Ось деякі починають міркувати, чому здали Донецьк. Донецьк ніхто не здавав. Я не мав жодного контролю над «силовиками».

– Так, а Вам в актив що йде?

– Коли я прийшов – соціологія показувала 38% проросійських настроїв. Не тому що всі хотіли об’єднатися з Росією. Але ці люди були дуже лояльні до Росії і реально виступали за більшу інтеграцію з нею. Через 40 днів моєї роботи таких людей залишилося всього 18%.

Нам вдалося налагодити комунікацію з мерами всіх міст, навіть з тими, до кого у мене були претензії. Але коли йде ситуація силова – не до заміни. Ми змогли вивести всіх дітей зі шкіл-інтернатів і дитбудинків. Всіх, за кого відповідальність несе держава.

Нам вдалося звільнити спостерігачів ОБСЄ, коли їм відмовили в допомозі. Ми змогли звільнити дітей, яких вивезли в Ростов. Це був приклад того, як задіяння міжнародної допомоги і моїх особистих знайомств призвело до того, що в Росії побоялися погіршувати ситуацію і відпустили дітей. І головне, звичайно, те, що нам вдалося утримати Маріуполь.

– А що зробити не вдалося?

– Не можна сказати, що я з чимось не впорався. Я був відкритий, публічний, величезні власні ресурси поклав на те, щоб максимально допомогти військовим, батальйонам, привести до ладу інженерні комунікації. Тільки мій брат, думаю, 500 мільйонів гривень вклав у створення фортифікаційних укріплень. Протитанковий рів ми самі зробили за 3 тижні по всій Донецькій області. Всі ці тетраподи, які потім стали символом Маріуполя, ми встановили самі. Маріуполь був перекритий нашими силами. Годували, одягали і забезпечували частину силовиків і батальйонів.

– Реінтеграція Донбасу можлива?

– Так, звичайно.

– Коли?

– Як тільки відновимо кордон. З відновленням кордону це станеться навіть швидше, ніж очікує суспільство. Реінтеграція буде. Але сьогодні влада недостатньо консолідує сили, щоб це сталося швидше. Нічого не заважало реформувати країну, підвищувати життєві стандарти, покращувати і модернізувати економіку…

– А війна?

– Ізраїлю ж війна не заважає. Ізраїль воює кожен день, але суспільство і країна розвиваються дуже швидко. В Україні також є колосальний інтелектуальний потенціал. Але він повинен розвиватися і направлятися державою. Для цього потрібно створювати умови.

 

Поділитися
Всі Публікації

Приєднатися

Напишіть нам


Контакти

Єдиний інформаційний центр:

0-800-750707
(безкоштовно з будь-якого номера в Україні)



Прес-служба: